Один електронний лист змінив моє життя
Рохіт Сінгх, співробітник технічного відділу, Runable
Найшвидші десять місяців мого життя
Я родом із Вадодари, там я виріс і здобув ступінь бакалавра. До приходу в Runable я керував власною агенцією з технологій та дизайну Infinity Linkage і вкладав весь вільний час у проекти з відкритим кодом.
Мій проект OSStag на той момент ще навіть не був запущений. Він був у списку очікування, на нього підписалося 109 осіб, і він мав близько 90 зірок на GitHub. Не надто вражаючі цифри, але достатні, щоб зрозуміти, що я на правильному шляху, і достатні для того, щоб потрапити до програми Vercel Open Source Program. Справи рухалися.
Приблизно в той же час я відхиляв пропозиції про роботу. Компанії зверталися до мене, а я відмовляв, бо жодна з них не відчувалася «тією самою». Але в жовтні я був активним у X і постійно бачив у своїй стрічці одну компанію. Runable. Пам'ятаю, я подумав: це компанія, в якій я б, мабуть, хотів працювати.
Проте я ніколи не подавав заявку. Мені й не довелося, бо, сам того не знаючи, доля вже визначила цей шлях для мене.
Розмова, про яку я не знав
Я добре товаришував із хлопцем на ім'я Домінік. Ми обоє підтримували проекти з відкритим кодом, і я робив внески в його проекти. Він знав Сакшама, нашого співзасновника, а Runable саме проводила найм, зокрема в Індії. Коли Сакшам почав розпитувати про кандидатів, Домінік запропонував мою кандидатуру.
Я й гадки не мав, що все це відбувалося. Єдине, що я отримав, — це електронний лист. Жодних вакансій, жодних заявок, жодних співбесід із рекрутерами. Там було просто написано:
«Хтось порадив мені поговорити з тобою, хочеш домовитися про дзвінок?»
Ми зідзвонилися. Сакшам запитав базові речі: хто я, що створював, як працюю. Потім він дав мені завдання. Я виконав його за день чи два, пройшов кілька ітерацій, і на цьому все.
Ось момент, який досі викликає у мене посмішку: я насправді попросив у Сакшама більше часу. Його відповідь була простою — будь-хто, кому ми робимо пропозицію, приєднується протягом тижня. Тому я зібрав усе своє життя у Вадодарі й за два дні після того дзвінка вже летів літаком до Бангалора.
Щодо Infinity Linkage, то вона досі існує і працює. Мій співзасновник Крутік Раут зараз керує всіма проектами й успішно їх реалізує. Мені не довелося знищувати одне, щоб розпочати інше.
Перший день у Бангалорі
Я досі пам'ятаю свій перший день. Я прилетів у Бангалор близько полудня і залишив валізи в будинку свого кузена, де я зупинився. О 16:00 я вже був в офісі.
Моєю першою реакцією, коли я побачив команду, було: зачекайте, що?
Більшість із них були молодші за мене, і кожен мав приголомшливий обсяг контексту щодо того, над чим вони працювали. Особливо Сакшам — глибина його знань вразила мене миттєво.
Я працював того вечора до 8-ї. Потім, оскільки я був виснажений і це був перший день у новому місті, я зустрівся з другом, пішов у бар, випив і ліг спати. Таким був мій перший день.
Дві людини, жодного дизайнера, три оновлення вебсайту
Коли я приєднався, у Runable не було дизайнерів. Тому до того, як ми найняли одного, ми з Умешем, нашим іншим співзасновником, сиділи разом і переробляли весь вебсайт — не один, а дві чи три рази.
Таким був наш ритм. Ми сідали поруч, генерували ідею і втілювали її прямо там. Жодних брифів, жодних ланцюжків узгоджень, жодних «давайте повернемося до цього наступного спринту». Ідея, висловлена за обідом, могла запрацювати вже до вечері.
Ночі
Люди запитують про робочі години, тому буду чесним: тоді ми працювали близько шістнадцяти годин на день, іноді й по неділях. На папері це виглядає як історія про вигорання.
Але так ніколи не відчувалося. Це були суцільні ночі, і ці ночі — одні з моїх найкращих спогадів тут. Те, що я ніколи не забуду — це ніч, коли ми дізналися, що залучили інвестиції серії А за підтримки гучних імен. Невелика команда, сидимо разом пізно вночі, працюємо так, ніби завтрашнього дня не існує, і раптом приходить новина, що решта світу щойно зробила велику ставку саме на це. Коли ти в такій кімнаті, робота не виснажує тебе так, як мала б. Енергія лише примножується.
Мобільний застосунок за один тиждень, і чесна частина
Я завжди хотів працювати над мобільними застосунками. Тож через кілька місяців я просто почав це робити.
Я створив застосунок для iOS та Android за тиждень, і ми одразу його запустили. Досі звучить божевільно, коли говориш це вголос, адже в більшості компаній «випустити мобільний застосунок» — це проект на цілий квартал із зустрічами для запуску та дорожньою картою.
Але ось чесна частина. Коли створюєш щось таке велике і так швидко, помилки з'являються разом із ним. Вони були там і після релізу. Отже, знадобився тиждень на запуск і ціла подорож після цього. Я займаюся мобільним застосунком відтоді, і цей шлях — зміцнення, виправлення та вдосконалення — ніколи не закінчувався.
Десять місяців потому
Озираючись на ці десять місяців, зізнаюся в дечому дивному: я не пам'ятаю близько 80% того часу. Весь шлях був побудований як цикл: створив, протестував, розгорнув, і все одно я не можу змиритися з тим, що ніколи не відчував вигорання.
Все зводиться до двох речей: темп і відповідальність. Темп — це швидкість, з якою я можу пробувати речі та вдосконалювати їх. Ідеї не лежать у беклогах роками, вони створюються, випускаються і або залишаються, або видаляються. Відповідальність полягає в тому, що все це відбувалося без обмежень. Це ми з Умешем розбиралися з вебсайтом. Це я вів мобільний застосунок від початку до кінця. Можливість тут полягає не просто у внеску, а в тому, щоб володіти цілими аспектами продукту, і тобі довіряють їх.
Через десять місяців я можу простежити все це до одного друга, який висунув мою кандидатуру, не сказавши мені, і одного короткого електронного листа. Хтось порадив йому поговорити зі мною.
Я радий, що він це зробив.
